Читати книгу - "Пісні про любов і вічність (збірник)"

Тут не витримує Саша:

– Скажіть, ви щось знаєте про знаки, які з’являються у вогні? У нас тут таке сталося вночі… Ми спали. І хтось прийшов, виклав багаттям символ… Ми не знаємо, хто це міг бути.

– Так, з’явився певний знак. Ми прокинулися посеред ночі, вже нікого не було, – повернув собі ініціативу Віктор. – Я замалював його. Погляньте.

Віктор показує записник із малюнком Борискові.

Бориско злегка усміхається. Він кутається глибше у своє дрантя, струшує попіл від сигарети. Курить він так ощадливо, поглинаючи увесь дим, що навіть запаху практично не відчувається.

– Ви знаєте, що це? – питає Саша, округливши очі.

– Лабіринт, – відповідає Ольгерд Костянтинович. – У вас, до речі, щитоподібна залоза збільшена.

– Я знаю, – ніяковіє Саша і поправляє комірець майки.

– Лабіринт – це символ цього місця. Вам доведеться пройти крізь нього. – Ольгерд Костянтинович дивиться на Сашу, так що стає зрозуміло, що його «вам» адресоване їй. – Тут є один лабіринт недалеко звідси. Олег вам може показати.

– Лабіринт? – перепитує Саша.

– Зможеш провести? – питає Віктор.

Я киваю.

– Треба вийти вранці, йти кілометрів із п’ятнадцять.

– А машиною?

– Крізь ліс? Навряд чи… Ольгерд Костянтинович… – знову звертаюсь я до старого гнома. – Вибачте, що потурбували вас. Просто справді, друзям потрібна була допомога… Ви можете дати їм якийсь захист на ці кілька днів, поки вони на півострові?

– Захист? – усміхається Бориско. Різко встає з крісла. Вручає каменюку оператору і по картоплині Віктору, Саші та комп’ютернику (який звідкись мені знайомий). – Ось вам захист.

За спиною Костянтиновича мені вчувається демонічний регіт.

Увечері ми сидимо у Діді Ольгердівни – Бориско, сама Діді Ольгердівна і я. Знімальна група ночує в одного колишнього шеф-кухаря, тепер язичника, в Лукавиці. Сьогодні я ночуватиму в оранжевому домі – місці для сновидінь. Останній раз я зупинявся там три роки тому. Із запаленою свідомістю, з розхитаними зубами, зі смаком крові в роті, ледве дихаючи, босоніж перейшовши від Букрина до Григорівки, тоді я вийшов надвечір до дому Бориска. Той на схилі пагорба саме давав лекцію з готичного стилю. Лекцію слухали зо двадцять молодих людей із Москви та Пітера. Дитячий товариш Бориска, київський містик, відомий під псевдом «№ 17», написав свого часу скандально відому брошуру, присвячену Борискові, – вона називалась «Блиск і злидні магів, або Інструкція з техніки безпеки під час роботи з Оликом Б.». Замість того аби відлякати, вона довела інтерес до Бориска до градуса кипіння. Коли в Москві густих сімдесятих дізналися, що до них приїздить крутий київський маг, з поїзда його прийшли зустрічати десятки відьом і чаклунів, магів і відунів різного штибу. Закінчилося це дружніми посиденьками у квартирі відомого містика маркіза де Карамболя і не менш товариською пропозицією зі сторони маркіза з’їсти на двох зіпсуту консерву з душениною – нічого більше у квартирі не було. Поїдання протухлого м’яса, як розповідають чутки, закінчилося повним тріумфом волі для обох – позаяк обоє досі живі.

Російські студенти, надихнуті жовтою брошурою епохи Брєжнєва, розшукали майстра в українській глибинці та витягли його на розмову про високе. Я теж того вечора шукав розмови про високе, сам притому тримався дуже низько. Хтонічні первні, пробуджені здуру в надрах півострова, не залишали мене у спокої і в місті.

Тоді ми сиділи пізно вночі просто неба, пили якесь чорничне вино, і Ольгерд Костянтинович розповідав історії про смерть. Мені необхідно було слухати про смерть, я прагнув чути її, впиватися оповідями про неї, інакше повертався до відчуття, наче помираю сам. Ольгерд Борисович розповів, як особливі жуки, що живуть на півострові, якось прийняли його за здохлятину. Він заснув на пагорбі над кручею десь далеко в Зоні, і жуки зробили під нього підкоп. Його обкопали, і в якийсь момент Ольгерд Борисович прокинувся від відчуття, наче він невблаганно опускається під землю. Ще трохи, і жуки-могильники затягли б його до могили.

Він також розповів історію про те, як ледь не впав із п’ятнадцятого поверху – він повз по стіні дому посеред зими, у білій сорочці та чорних штанях, збираючи внизу натовп роззявляк, – мав свого часу таке захоплення. Він згубив рівновагу і почав падати назад. Від падіння його врятувало те, що він присмоктався до скла губами, витягнувши їх хоботком.

Врешті, коли перейшло за північ і цвіркуни трохи примовкли в пересохлій траві на пагорбі, Ольгерд Костянтинович розказав історію про смерть у вигляді жінки в червоному, що приходила до нього в майстерню, коли він засинав. Мені заворушилося волосся на спині, і я пішов, у кращих традиціях мексиканських магів, до чапарралю, вивернути з себе все вино, випите за вечір. Тієї ночі я спав у помаранчевому домі для сновидінь. Руда соня, що жила в кореневищах, які обплітали стелю, мене не турбувала. На ранок, вийшовши з помаранчевого дому, я відчув, як уперше за кілька тижнів виспався.

– Я дам тобі пару коців, там іще холодно, – сказала Діді Ольгердівна. – Олеже, ти хочеш іще бутерброд?

Ми вечеряли лавашем із маслом і сиром. У вечірньому світлі я знову побачив, що той, про кого писалась інструкція з техніки безпеки, залишився десь у лабетах минулого. Ольгерд Костянтинович приймав якісь краплі, можливо, від голови. А може, від серця.

– Тяжкувато було, Діді Ольгердівно. Все доволі передбачувано, на жаль. Я не дуже вірю, що цей серіал спрацює, – каже Ольгерд Костянтинович, пригубивши горнятко з кавою, і запалює чергову сигарету. – Треба було взагалі не давати сценарію нікому. Кожному видати лише його роль, його слова, не показувати, як воно виглядає в цілому. Треба, щоби реальність сама знімала кіно про себе.

Він тримається за серце. Коли Діді Ольгердівна виходить, я вдруге за сьогодні питаюся, як його здоров’я.

– Трохи паморочиться, – коротко каже Ольгерд Костянтинович.

Ми ще трохи сидимо, я думаю, чи не подарувати Ольгерду Костянтиновичу краплі з бобів святого Ігнатія, і врешті йду спати.

Вночі отримую есемеску від далекої знайомої: «Дуже хвилююся за тебе. Молюся Богу за те, щоби з тобою все було добре». Відчуваю себе захищеним, знову засинаю.

На ранок ми зустрічаємося до сніданку. Трав’яний чай, завивані накладанці з лавашу і сиру, свіжі овочі.

Діді Ольгердівна розпитує Ольгерда Костянтиновича про його останнє звершення – доповнену і завершену систему класифікації людських ґанджів на прикладі типів характерів.

– Европейська думка загалом побудована на патології, –